Недільний ранок 22 червня 1941 року трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. У цей день розпочався один з найжахливіших та найтяжчих періодів в історії нашого народу: з масовими розстрілами, голодом та концентраційними таборами. Фронт двічі прокотився багатостраждальною Україною, у кривавих боях виборювалося право на життя нашого народу.
         75 років тому, 22 червня 1941 року, нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Так Друга Світова війна вдруге прийшла на територію України, до того вона вже прокотилася Заходом України. Цей день нагадує нам про всіх загиблих, закатованих у неволі; тих, хто помер в тилу від голоду та поневірянь. Ми сумуємо за всіма, хто віддав своє життя у цій війні. Схиляємо голови перед мільйонами невинних жертв, яких забрала війна і низько вклоняємося захисникам рідної землі у День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.
        Подвиг воїнів-переможців непідвладний часу, як і безмежна вдячність нинішніх і прийдешніх поколінь усім патріотам рідної землі, які згуртувалися задля високої мети – визволення Вітчизни від ворога. Цей приклад наших батьків і дідів достойний наслідування і сьогодні. Ми перемогли, сплативши невимовно дорогу ціну: понад 40 місяців в Україні лилася кров, війна вщент зруйнувала міста, знищила села, забравши майже 10 мільйонів життів – 22% усіх загиблих у Другій світовій війні. Свій перелік страждань і втрат має кожна українська родина.
         Вшануємо всіх борців, які в час воєнного лихоліття визволяли рідну землю від загарбників. Схилімо голову перед мільйонами невинних жертв, яких забрала війна.

Слава їм, вічна і світла пам'ять!

Ніхто не забутий, ніщо не забуте!

          Пам'ять про ці жертви, про подвиг народу зобов'язує всіх нас, пройнятися усвідомленням того, що коли б не було спільної Перемоги над фашизмом, покоління, що прийшли в життя після війни, взагалі б не народилися, і не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації. Тож низький уклін Вам,захисники рідної землі, рідного народу.